Собор Святої Софії зведено ще в 1037 році, за часів Ярослава Мудрого. Це унікальна пам’ятка доби Київської Русі й найстаріша споруда Києва, побудована за зразком головного храму Константинополя. Храм присвячено одному з найскладніших понять християнського богослов’я – Софії Премудрості Божій.

У XIV столітті собор занепав, а для його відновлення в XVII столітті багато зусиль доклали митрополит Петро Могила та гетьман Мазепа. У XVIIІ столітті собор набув того барокового вигляду, який в основних рисах дійшов до наших днів. Софія за свою майже тисячолітню історію пережила навали, грабунки, перебудови та добудови. Тому в українській культурі її образ символічно насичений. У поемі Павла Тичини «Золотий гомін» Лавра й Софія уособлюють історичну тяглість української історії. У поезії Василя Стуса Софія постає і як символ Києва, і як символ України, її метафізичний центр. А Павло Загребельний зробив собор головним персонажем свого роману із промовистою назвою «Диво».

Центральне місце в соборі посідає мозаїчний образ Богоматері Оранти, стіни вкриті 260 кв. м мозаїк і 3000 кв. м фресок, які сягають ХІ ст., а крім того – тисячами графіті. Дослідники припускають, що на одній зі стін собору свій автограф лишив Володимир Мономах. Тому Софію Київську можна читати, як коштовну книгу.