(1924, с. Солошине, Полтавщина – 2009, Київ)

Доросле життя Павла Загребельного почалося на фронтах Другої  світової війни, куди він пішов добровольцем у сімнадцять років. Отримав два поранення, пройшов нацистські концтабори. А письменницьке життя почалося у 1949 році, коли Загребельний навчався на відділенні російської філології Дніпропетровського університету. Починав він із новел і повістей, «Дума про невмирущого» (1957) спирається на воєнний досвід автора; це, власне, його біографія, але з трагічним фіналом. Перші романи Загребельного – «Європа 45» (1959) і «Європа. Захід» (1960) – також присвячені Другій світовій.

Працюючи головним редактором «Літературної газети», Загребельний охоче друкував молодих письменників. Іван Драч згадував, що, коли його вигнали з університету, Загребельний запросив поета на роботу в газету й надрукував поему «Ніж у сонці». Завдяки Загребельному на шпальтах «Літературки» з’явилися твори Миколи Вінграновського, Юрія Щербака, Івана Дзюби, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда. Інтерес до нового в літературі Загребельний зберігав усе життя: він номінував на Шевченківську премію роман Марії Матіос «Солодка Даруся» та написав вдумливу післямову до роману «Депеш Мод» Сергія Жадана.

Головний доробок Загребельного – його історичні романи. «Диво» (1968) відкрило цикл про києворуську добу, до якого також входять «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973) та «Євпраксія» (1975). Про козацьку добу розповідають «Роксолана» (1980) та «Я, Богдан» (1983).

Попри вимоги змальовувати радянську сучасність, Загребельному вдавалося писати про те, що його цікавило, – про історію і людину минулих епох. Як він згадував, доводилося користатися порадою, яку колись автор фільмів про Сталіна Міхеіл Чіаурелі дав Довженкові: «Кадрик той, що ти хочеш, іще кадрик, а між ними – серпочки й молоточки…» Тому в 1970-ті роки Загребельному доводилося писати й «виробничі романи».

Саме в історичних романах найкраще видно чесноти Загребельного-прозаїка: захопливий сюжет, нерідко з елементами детективу й еротики, органічно поєднується із філософічністю, а також блискучим стилем і багатою мовою. Тривка популярність романів Павла Загребельного засвідчила, як вдало він поєднав елементи жанрової літератури з глибоким психологізмом та історичністю.

Інші локації Києва, пов’язані з автором: протягом 1977–1999 років Загребельний жив у будинку по вулиці Терещенківській, 5, там встановлено меморіальну дошку письменнику.