city silhouette

Київські Листи

Павло Загребельний

Пов’язано з листом:

Павло Загребельний

  • Уривок із роману «Диво» (увага! Spoilers!)

    [Після коронації] мало бути велике пирування кесаря з дружиною і людьми знатними, мав би вважати Ярослав той день найщасливішим у своєму житті, але добре відав, що, хоч як називайся, не сягає твоє могуття повсюдно, є перепони, не уникнути гіркоти поразок.

    Без нього виросла в Шуйці його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повторилося в Києві. Ось де межа влади: вільна людина.

    Вже кесарем віддав веління: знайти і поставити перед його очі. Поки ж триватиме розшук, ніхто сій дівчині не повинен дати ні хліба на дорогу, ні води від спраги, ні вогню для зігріття, ні кия від псів.

    І почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі.

    І втікала Ярослава полями, лісами, крилася в пущах і на болотах.

    І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Сивоока. І син його – серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі.

    І диво це ніколи не кінчається і не переводиться.

     

    м. Київ

    1962–1968

    (Павло Загребельний. Твори: В 6 т. Т. 2. Київ: Дніпро, 1979, с. 568.)

    Роман Павла Загребельного «Диво» (1968) – це перший в українській літературі роман зв’язку часів. Дія розгортається паралельно у трьох часових пластах: доля майстра-мозаїста Сивоока у Київській Русі доби Ярослава Мудрого; доля історика Гордія Отави, який в 1941-му році під час нацистської окупації міста намагається врятувати від знищення Софію Київську;  та у 1960-х, де йдеться про долю Бориса Отави, Гордієвого сина. Всі три пласти пов’язує головний герой роману – собор Святої Софії.

     

    Коронація Ярослава – художній вимисел автора. Єдиний руський князь, про чию коронацію достовірно відомо, – це Данило Галицький, який прийняв королівський вінець від Папи Римського Іннокентія IV у 1254 році. Загребельному ця сцена потрібна лише як свідоцтво найвищої влади й могутності, якої досягнув князь Ярослав Мудрий.

  • Уривок із роману «Смерть у Києві»

    Київ до часу непомітний, він не пнеться до неба золотими церквами, не городить багатих дворів, не розсиджується на дубових лавах у трапезних, — він отут довкола, він підпирає Гору димами, цюканням сокир, дзвенінням молотів, він лягає спати й прокидається надголодь, він нікому не віддасть своєї волі, але не хоче волі нічиєї. Голос Києва треба вміти вловити. Дедалі це стає важче зробити, чують тільки люди із загостреним слухом. […]

    Київ ось тут, вже наш Київ коли заклекоче, коли знесе свій голос вище усіх церков і палат, коли загримить своїм чистим гнівом, — отоді й іде слава по світах про наш город! А наші слова, наш гнів і наші колотнечі викликаються завше потребами. Бо чоловік повинен жити потребами. Як народився на землі під чистим небом, то так і має жити, слухаючи поклику землі під зорями, місяцем і сонцем.

     

    Київ, 1970–1972 рр.

    (Павло Загребельний. Твори: В 6 т. Т. 3. Київ: Дніпро, 1980, с. 46–48.)

    За романи «Первоміст» (1972) та «Смерть у Києві» (1973) Павло Загребельний отримав Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. «Смерть у Києві» – це квазідетектив про розслідування вбивства князя Ігоря Ольговича в 1147 році. Загребельний відтворює стандартну ідеологічну схему «реакційні бояри проти прогресивного князя» (Юрія Довгорукого), однак, відштовхуючись від неї, міркує про різні моделі влади.

Пов’язано з листом:

Табличку з листом шукайте тут: