Київські Листи
Павло Загребельний
Павло Загребельний
Уривок із роману «Диво» (увага! Spoilers!)
[Після коронації] мало бути велике пирування кесаря з дружиною і людьми знатними, мав би вважати Ярослав той день найщасливішим у своєму житті, але добре відав, що, хоч як називайся, не сягає твоє могуття повсюдно, є перепони, не уникнути гіркоти поразок.
Без нього виросла в Шуйці його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повторилося в Києві. Ось де межа влади: вільна людина.
Вже кесарем віддав веління: знайти і поставити перед його очі. Поки ж триватиме розшук, ніхто сій дівчині не повинен дати ні хліба на дорогу, ні води від спраги, ні вогню для зігріття, ні кия від псів.
І почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі.
І втікала Ярослава полями, лісами, крилася в пущах і на болотах.
І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Сивоока. І син його – серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі.
І диво це ніколи не кінчається і не переводиться.
м. Київ
1962–1968
(Павло Загребельний. Твори: В 6 т. Т. 2. Київ: Дніпро, 1979, с. 568.)Роман Павла Загребельного «Диво» (1968) – це перший в українській літературі роман зв’язку часів. Дія розгортається паралельно у трьох часових пластах: доля майстра-мозаїста Сивоока у Київській Русі доби Ярослава Мудрого; доля історика Гордія Отави, який в 1941-му році під час нацистської окупації міста намагається врятувати від знищення Софію Київську; та у 1960-х, де йдеться про долю Бориса Отави, Гордієвого сина. Всі три пласти пов’язує головний герой роману – собор Святої Софії.
Уривок із роману «Смерть у Києві»
Київ до часу непомітний, він не пнеться до неба золотими церквами, не городить багатих дворів, не розсиджується на дубових лавах у трапезних, — він отут довкола, він підпирає Гору димами, цюканням сокир, дзвенінням молотів, він лягає спати й прокидається надголодь, він нікому не віддасть своєї волі, але не хоче волі нічиєї. Голос Києва треба вміти вловити. Дедалі це стає важче зробити, чують тільки люди із загостреним слухом. […]
Київ ось тут, вже наш Київ коли заклекоче, коли знесе свій голос вище усіх церков і палат, коли загримить своїм чистим гнівом, — отоді й іде слава по світах про наш город! А наші слова, наш гнів і наші колотнечі викликаються завше потребами. Бо чоловік повинен жити потребами. Як народився на землі під чистим небом, то так і має жити, слухаючи поклику землі під зорями, місяцем і сонцем.
Київ, 1970–1972 рр.
(Павло Загребельний. Твори: В 6 т. Т. 3. Київ: Дніпро, 1980, с. 46–48.)За романи «Первоміст» (1972) та «Смерть у Києві» (1973) Павло Загребельний отримав Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. «Смерть у Києві» – це квазідетектив про розслідування вбивства князя Ігоря Ольговича в 1147 році. Загребельний відтворює стандартну ідеологічну схему «реакційні бояри проти прогресивного князя» (Юрія Довгорукого), однак, відштовхуючись від неї, міркує про різні моделі влади.