Цей витвір архітектури бароко розташувався у вузенькому Георгіївському провулку. Браму зведено у 1745 році, ймовірно, за проєктом Йоганна-Ґоттфріда Шеделя (1680–1752). Цей зодчий відомий також тим, що переробив первісний проєкт Великої Лаврської дзвіниці й працював над реконструкцією дзвіниці Софіївського собору та Староакадемічним корпусом Києво-Могилянської академії.

Замовником брами був видатний культурний діяч часів Мазепи митрополит Рафаїл Заборовський (1676–1747). Побудували її з нагоди відновлення Київської митрополії у 1743 році. Про це нагадує символічне зображення на фронтоні – митрополича митра над схрещеними пальмовими гілками. Брама Заборовського була парадним в’їздом до резиденції митрополита, яка належить комплексу будівель Софії Київської; до неї вела широка дорога від Золотих воріт.

У ХІХ столітті, під час активної забудови міста, брама опинилася у Георгіївському провулку, а в 1822–1823 роках її взагалі замурували, засипавши землею на метр. Через це композиція споруди була спотворена, а пишно оздоблений фронтон попсувався. Але й попри це втілення химерної краси бароко приваблювало митців. Свої вірші брамі присвятили Микола Бажан і Микола Зеров, а художник Георгій Нарбут, який мешкав у Георгіївському провулку, казав, що «під цією брамою і вмерти можна». Нині, завдяки реставрації 2007-2009 років, Брама Заборовського постала у первісній красі.