Київські Листи
Микола Бажан
Микола Бажан
Із циклу «Будівлі»
Брама
У грі нелюдській,
в справі неприродній,
Потрясши ланцюги прикрас,
Важкою зморшкою напнувся владний м’яз,
Обняв краї
спокійної безодні.
Підніс,
як пожаданний келих,
Широку браму в вишину,
Широку браму, грішну і земну,
Мов круглий перстень на руках дебелих.
І творчий хист,
що не втомивсь,
не вистиг,
Снопи принадних зел на камені поклав,
Як груди дів,
гарячих і нечистих,
У шпетних ігрищах уяв.
Так щедро кинув семенасту брость,
Як звик на ложе кидати коханку,
Що зна любовний піт,
важких запліднень млость,
І ситий сон,
і спрагу на світанку.
На брості — квіт,
на брості — квіт, мов око
Розпаленого самкою самця
Ще тих століть,
коли в серця
Вливалась пристрасть хтивого бароко,
Що плинула з віків старого лабіринту,
Що поєднала іздаля
Вкраїнських брам рясне гілля
З вільготними акантами Коринту.
І той акант — не лавр
на голові державця,
І брами щедрої ніхто не розчиняв,
Щоб бранців пропустить
з подоланих держав.
Бо шлях звитяг крізь браму не прослався.
То брама пристрасті пригнобленій і лютій
Старих століть.
Одягнені в шарлат,
Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті,
Мов пишні бунчуки,
Тоді, немов тремкий вінець,
На масне волосся степу
Поклав церкви свої Мазепа,
Поет,
і гетьман,
і купець,
Тоді, програвши гру одчайну,
Навчився бігати назад
Мазепин білий кінь, оцей Пегас без стайні,
Безхвостий Буцефал
прийдешніх гетьманят.
Женіть того коня,
хода його хай втихне!
Мов списа ржавого,
дзвіниць ламайте тінь!
І мовкнуть дзвони,
дзвони з-під склепінь,
Бо серце наше більше, аніж їхнє!
(Микола Бажан. Будівлі: Поезії. [Харків:] Книгоспілка, [1929], с. 36–41.)У цьому вірші Брама Заборовського постає уособленням тілесності бароко, звідси й порівняння із пристрастю до коханки. На цей твір відгукнувся своїми сонетами інший український поет 1920-х – Микола Зеров. Для нього Брама Заборовського – це символ розвиненої культури доби бароко, адже замовник брами митрополит Рафаїл Заборовський був протектором і благодійником Києво-Могилянської академії.
Шпетний – тут: бридкий, поганий.
Шарлат – червоногарячий колір; тут: дорога тканина такого кольору.
Буцефал – улюблений кінь Олександра Македонського, тут: кінь владаря.