Київські Листи
Василь Стус
Василь Стус
Така хруска, така гучна
уся моя кімната.
Як м’яко встелена вона,
лиш надто мулько спати.
Шість з половиною — в один,
чотири кроки — в другий.
Блукаю нею, вражий син,
неначе кінь муругий.
От тільки думається в ній —
і тісно, і обачно.
Так хутко збіг із мене лій,
хоч їсться й дуже смачно.
Машини шастають навкруг,
неначе на параді.
Папір, мій зловорожий друг,
і тут мені завадить.
де гетьман огиря учвал
кудись жене щорана.
Я там давненько вже не знав
про справжні емпіреї,
а тут Господь наобіцяв
гетьманські привілеї
(І в халепу ж ускочив ти,
тюремні провели чорти
за буки і мислєті).
Така хруска, така гучна
уся моя кімната,
скрипить, як скрипочка, вона,
та ні з ким танцювати.
Січень [19]72 р.
(Василь Стус. Твори: У 12 т. Т. 5. Київ: Факт, 2009, с. 58.)Вірш увійшов до збірки «Час творчості / Dichtenszeit» (1972), а друга його редакція, наведена тут, – до збірки «Палімпсести» (1971–1977). Ландшафти Києва у творчості Василя Стуса представлена досить широко й точно, проте два найголовніші топоси – це Дніпро та Софія. Якщо Дніпро уособлює простір і свободу, то Софія – це символ Києва, а згодом і України. Тому в поезіях періоду заслання у Стуса з’являється щемке почуття до міста, бо Київ уособлює усе рідне й важливе, що лишилося в Україні, коли поета кинули в табори. А в центрі цього Києва – Софія, образ якої набуває метафізичного звучання.
Муругий – темної масті, темно-сірий .
…за буки і мислєті – назви літер кирилиці «Б» і «М»; тут: за написане, вірші і листи.
Уже Софія відстуменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!(Василь Стус. Твори: У 12 т. Т. 5. Київ: Факт, 2009, с. 287.)Вірш є спогадом про перший етап до табору у 1972 році.