(нар. 1961, Янів, Львівщина)

Віктор Неборак вдало поєднує літературну творчість, організаційну діяльність та літературознавчу працю. Він закінчив у 1983 році Львівський університет імені Івана Франка, а 1989-му – аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, паралельно викладаючи у різних закладах на Луганщині та згодом у Львові.

У 1985 році у Львові Юрій Андрухович зводить Олександра Ірванця та Віктора Неборака. Відтоді вони стали літературним угрупованням Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), в якому Неборак отримав «титул» Прокуратора. Своєрідним гімном організації став Небораків «Бубон (сонет, виголошений Літаючою Головою)». В основі поетики бубабістів – карнавалізація та необароко, спираючись на які, поети позбавляли зашкарублості поетичну мову, порушували табу та нищили колоніальні комплекси. Активний період творчості Бу-Ба-Бу припав на 1987–1991 роки. Апофеозом бубабізму вважають поезооперу «Крайслер Імперіал», яку поставив режисер Сергій Проскурня на львівському фестивалі «Вивих-92».

Якщо перша збірка Неборака «Бурштиновий час» (1987) поєднувала сміхову поетику з ліризмом, то цілком бубабістською стала наступна книжка – «Літаюча голова» (1991). Вже через два роки – у поетичній книжці «Alter Ego» (1993) – Неборак віддав перевагу верлібрам, а сміхова стихія змінилася лірико-медитативними творами. Цей напрям отримав продовження у збірці «Епос про тридцять п’яту хату» (1999).

Як і Юрій Андрухович, Неборак не лишився осторонь музики: у 1991 році він став засновником і фронтменом рок-гурту «Неборок». Він організовував, продюсував і модерував фестивалі «Вивих-92», «Альтернатива» (1992, 1994) та «Реберітація» (1992–1994). Ще один знаковий культурницький проєкт Неборака – серія літературних вечорів у Львові «Третє тисячоліття», де автор вів живі бесіди з письменниками. З 1995 по 1999 роки відбулося 58 таких розмов, які лягли в основу літературних програм для Львівського телебачення.

Неборак активно працює в галузі літературознавства. Він читав лекційні курси з різних періодів української літератури у Львівському університеті (1993–2000), працює у Львівському  відділенні Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, є автором книжок «Перечитана “Енеїда”» (2001), «Повільне читання» (2010), «Іван Франко: вершини і низини» (2016).