Київський ландшафт не міг не породити захоплення мальовничими панорамами. Мода на милування видами поширилася наприкінці XVIII століття. Тоді це було своєрідне мистецтво, адже мало просто милуватися пейзажем – справжній знавець ще й занурюється у певний настрій. Серед поціновувачів київських видів були історики Михайло Максимович і Володимир Антонович, письменник Іван Нечуй-Левицький, філолог Павло Житецький. За київські панорами взялися й фотографи: вже у 1860-х  Дмитро Біркін і Григорій Чугаєвич видали альбоми з видами Києва. Нині милування краєвидами не менш популярне, але доступність фототехніки та розвиток соцмереж зробили це заняття динамічнішим.

У ХІХ столітті до переліку місць, звідки відкриваються найкращі київські види, входили: переправа через Дніпро навпроти Лаври, паперть Андріївської церкви, схили Старокиївської гори, оглядовий майданчик Царського саду (нинішні Хрещатий парк і Міський сад). Прикметно, що з усіх цих точок видно Дніпро.

Оскільки саме місто виникло на річці, то її образ пов’язується із давниною, минулим, історією і плином часу взагалі. Цьому сприяло й те, що Дніпро-Славута згаданий у «Слові о полку Ігоревім». В поемі Павла Тичини «Золотий гомін» «човни золотії / із сивої-сивої Давнини причалюють», і з них виходить Андрій Первозванний – апостол, який, за легендою, передрік, що тут постане місто з багатьма церквами. Живий зв’язок Дніпра з минувшиною не втрачається й надалі в українській поезії ХХ століття про Київ: «Нічний Дніпро зітхав крізь сон старечий…» (Максим Рильський), «Дніпро не утік, як не дивно. Втікає вода. Втікає життя» (Тарас Федюк), «Це Дніпро? Чи Дунай? Чи холодна збурунена Лета?» (Ігор Римарук).

Міст поцілунків, який з’явився вже в 2000-ні роки, відповідає звичним вимогам до точки споглядання київських видів. Звідси відкривається чудова панорама Дніпра й лівого берега. З містка також видно бані Лаври та церкви Спаса на Берестові й тераси Парку Вічної Слави, який відкрили у 1957 році на місці колишнього Аносівського саду (створеного у 1894 році). З протилежного боку мосту, на місці, де нині розташувався готель «Салют», стояв Військовий Микільський собор. Цей храм у формах українського бароко звели за проєктом архітектора Йосипа Старцева на кошти Мазепи у 1690–1696 роках. Собор знищили більшовики у 1935 році.

Ще одне історичне місце поруч із Мостом поцілунків – Аскольдова могила, яка в українській культурі ХХ століття пов’язана насамперед із похованням учасників бою під Крутами (1918). Алея під Мостом поцілунків також названа на честь Героїв Крут.