Головним громадським транспортом у Києві довго був трамвай. Спочатку кінний (конка), а потім й електричний. Однак особливості київського рельєфу спричинилися до появи дива техніки, яке нині вже стало невід’ємним атрибутом Києва, – фунікулеру.

Сама ідея побудувати на крутому київському схилі такий підйомник належала інженеру шляхів сполучення, одеситу Артуру Абрагамсону, а відповідний проєкт розробили інженер Микола П’ятницький та архітектор Олександр Баришніков. Саме П’ятницький був ініціатором побудови першого в Україні фунікулеру – одеського (1902). Устаткування й вагони для київського фунікулера виготовили у Швейцарії, яка мала найкращий досвід у будівництві канатних доріг. Обидва вагони вміщали сімдесят людей і рухалися вгору-вниз зі швидкістю два метри на секунду. Михайлівський електричний канатний підйом, як тоді офіційно називався київський фунікулер, урочисто  відкрили у травні 1905 року. Він поєднав верхню терасу Володимирської гірки та вулицю Боричів тік на Подолі. Від нижньої станції до Контрактової площі проклали спеціальну лінію трамваю, і разом вони склали єдиний маршрут, який працював до 1930-х років.

За весь час, що існує київський фунікулер, лише один раз на ньому сталося зіткнення вагонів – під час ремонту у 1928 році. Люди не постраждали, проте вагони були розбиті вщент. Відтак фунікулер капітально відремонтували та продовжили маршрут майже на 40 метрів – до нинішньої вулиці Сагайдачного. Коли фунікулер відкрили після реконструкції у 1929 році, він уже їздив за сучасним маршрутом.

Відтоді київський фунікулер кілька разів реконструювали, оновлювали рухомий склад, перебудовували станції. Нинішнє архітектурне вирішення обох павільйонів здійснили під час реконструкції 1984 року.

Фунікулер лишається однією з улюблених київських атракцій – певно, тому, що дозволяє оцінити київський ландшафт і відчути романтичний присмак нашої старовини.