Київ – чемпіон!

Київ – чемпіон!

Хмари повзуть мов палаючі криги

вулиці напоєні вітром і золотом

двері тріщать тремтять неони

мороз асфальт занепокоєння

панни гострі як срібні струни

ідуть тролейбусами ловлять таксі

сонце сідає і кутом падіння

дещо нагадує бемольне «сі»

дядьки в переході хриплять прогнози

за центрового годований слон

пижики пальта фонеми фонеми

хрипкі і грубі як самогон

а в мене зуби мов р-р-радіатор

фонеми ліплять портрети зірок

тридцятирічні королеви як шапокляки

сплющуються до розмірів нещасливих жінок

але посмішка зайва поховано сонце

самотньою площею шкандибає каліка

голову задрав дивиться як

в стотисячній чаші біситься світло

молода обманута з дитиною на руках

їде до мами в Старий Оскол

дитину будить вогняний вибух

сто тисяч глоток в єдиному «гол»

сто тисяч щасливих суне вулицею

падає в кав’ярні впадає в метро

і чорний перерізує місто надвоє

не в силах замерзнути стогне Дніпро.

Взимку серед ночі

щось будить мене

щось хапає мене за горлянку

дихати не дає

ненавиджу стіни

голими темними вулицями блукаю

шукаю сонця

змерзлими вустами пригадую щось

чи то пісню чи то ім’я

нема цьому назви

нема цьому ради

це Київ

мабуть друзі мої теж не сплять

це слава Богові Київ.

На Подолі мене відпустило.

Простіть мені. Мені вже,

їй-богу, краще.