Київські Листи
Олександр Ірванець
Олександр Ірванець
ЛАТИНО-УКРАЇНСЬКА ВЕЛИЧАЛЬНА
І для кожного козаченька,
Від нетяги до отамана,
Є одна Україна-ненька,
Але є ще й Панама-мама.
Київ – мать городів панамських,
Сальвадорських і сурінамських,
І пуерто-, і коста-риканських,
І радянських, і пострадянських, –
Всіх, де чують себе панами
Громадяни країни Панами.
Лийся, пісне моя, мов текіла!
Досягни мудреця і дебіла,
І нарколога, і наркомана –
Всіх нас криє мама-Панама.
А як нам уже майже хана,
Маєм встати. І знов над нами
Шелестить знамено Панами!
Грудень 1998 р.
(Олександр Ірванець. Сатирикон-ХХІ. Харків: Фоліо, 2011, с. 680.)Поезія входила до збірки «Вірші останнього десятиліття» (2001). Звернення до латиноамериканської екзотики звичне для бубабістів – як, наприклад, у вірші Юрія Андруховича «Козак Ямайка». І справа навіть не в екзотиці як такій, а в тому, що українська література, так само, як і латиноамериканські, мусила опрацьовувати постколоніальні теми і травми.
У Києва – твоє обличчя
З зеленкуватими очима.
Ти не близька, бо ти – найближча.
Ти – наслідок, а не причина.
Ти – результат, ти – збіг обставин
В цій осені, в житті моєму.
В який сюжет тебе не вставиш:
В новелу, в п’єсу чи поему,
Ти проростаєш над сюжетом,
Його, мов плівку, проявляєш,
Коли ти ледь помітним жестом
Своє волосся поправляєш.
І проступає кадр на плівці
(Немов віконницю відчинено);
Ось ми спускаємось у ліфті
І зустрічаємось очима.
(«Бу-Ба-Бу»: Вибрані твори. Львів: Піраміда, 2007, с. 241–242.)