Київ з лівого берега

Вітай, замріяний, золотоглавий

На синіх горах… Загадався, спить,

І не тобі, молодшому, горить

Червоних наших днів ясна заграва.

Давно в минулім дні твоєї слави,

І плаче дзвонів стоголоса мідь,

Що вже не вернеться щаслива мить

Твого буяння, цвіту і держави.

Але, мандрівче, тут на пісках стань,

Глянь на химери барокових бань,

На Шеделя білоколонне диво:

Живе життя, і силу ще таїть

Оця гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

1923

Київ навесні ввечері

Хоч як звели тебе гермокопіди

І несмак архітекторів-нездар,

І всюди про́слід залишив пожар, –

Ти все стоїш, веселий, ясновидий.

І недаремно вихваляють гіди

Красу твою, твій найдорожчий дар,

Синіють води, зеленіє яр,

І стелються сліпучі краєвиди.

А вулиці твої виводить зір

В повітря чисте, в запашний простір,

Де ходить вітер горовий і п’яний;

І в тихий час, як западає ніч,

Поважно гомонять старі каштани

І в небо зносять міріади свіч.

9.06.1928