Улиці залюднені, трамваї стрійні,

з очей таємних шовкові нитки

снуються в душу, де плями мрійні,

де тепло гріють зустрічні думки.

Лоскоче груди пропелер шумний,

у серці – свято, мов смілий скарб

злетів самотно – близький, безстумний,

розцвівсь довкола у безліч фарб.

Не розімкну я прозорий ланцюг,

не одділю я фатальних думок —

бо так багато на сонці вранці

зустрічно-злотних таємних ниток.

1918

Не будьте, не будьте такими затурбованими –

на Хрещатику ніччю немає хмар.

Не робіть, не робіть обличчя зосередкованими,

викиньте кишеньковий словар.

Засвітіть в чорну ніч електрику безжурну,

уявіть, що навколо — храм.

Полюбіть, полюбіть зруйнованість мурну –

більше немає, немає драм.

Увільніться обачно від похмурості банної,

задеріть голову до аероплянних препон.

Не визнавайте мудрости, і від туги безнастанної

заведіть грамофон.

Я не люблю бачить вас зосередкованими,

вас зв’язує кишеньковий словар.

Відчуйте душу душею незатурбованою,

на Хрещатику ніччю немає хмар.

1918