Вірш написаний у другій половині 1980-х у Ленінграді під впливом легкої ностальгії за Києвом. Метою було уславити київські дворики, в яких молодь полюбляла розпивати алкогольні напої, оскільки кафе й ресторани були нечисленні й занадто дорогі. Розпивання у дворах і підворітнях було романтикою на межі з хуліганством. Дворик будинку №2 на Михайлівській (тоді – вул. Паризької Комуни) користувався особливою популярністю, бо тут розташовувалася відома серед богеми кав’ярня, яку називали просто «на Паркомуни».